Апатія у дітей та підлітків.

Апатія у дітей та підлітків.

Усі ми знаємо, що створення умов для повноцінного психологічного і соціального функціонування дітей є чи не найважливішим завданням дорослих, які їх оточують, тож детальний аналіз передумови формування дитячої байдужості допоможе нам визначити причини виникнення цих порушень.

Молодший шкільний вік (6-11 років)

Для цих дітей навчання є провідною діяльністю і, відповідно, той, хто вчить є провідною людиною. В нормі у дітей має бути гарна мотивація до цього, але часто діти втрачають ентузіазм, все більше в чомусь розчаровуються, не знаходять себе, і в першу чергу це пов’язано зі стосунками з вчителем, адже його думка є основним фактором зовнішньої мотивації для них.

У взаємодії з іншими для молодших школярів принципово важливим є те, що чужий дорослий є носієм суспільних стосунків та взірцем того, як поводитись, яким бути.

Що має стати результатом проходження цього періоду? У дітей формується самоусвідомлення, самооцінка, внутрішній план дій, завдяки якому вони можуть продумувати свою діяльність. Окрім того, учню має бути цікаво вчитись, він має навчитись самоконтролю, знаходженню спільної мови з однолітками, свого місця в колективі. Дитина не має втратити ентузіазм до навчання, а це практично неможливо.

Фактори ризику:

• нестійкість зовнішньої мотивації (учень не отримує достатньої уваги від вчителя);
• надмірне навантаження;
• неготовність до навчання.

Молодший підлітковий вік (12-15 років)

З цими дітьми працювати найважче, адже в них зовнішня мотивація вже зруйнована, а внутрішня ще не сформована. Вони ще не розуміють себе і не знають, як себе проявити. Найбільш значимим для них вже є не вчитель, а однолітки, знаходження себе в колективі, а провідною діяльністю є спілкування. У підлітків всередині багато конфліктів, пов’язаних з почуттям дорослості, до якого неможливо так легко пристосуватись.

Результатом цього періоду є формування система “я” та розвиток світогляду, який формується під впливом того, з ким спілкується дитина.

Фактори ризику:

• конфліктне відчуття дорослості;
• неактуальність зовнішньої мотивації;
• несформованість внутрішньої мотивації;
• надмірність вражень і завдань.

Старший підлітковий вік (16-18 років)

У взаємодії з іншими старші підлітки часто намагаються вже орієнтуватись не лише на однолітків (хоча це теж зберігається), а на дорослого, старшого наставника. Таким дорослим може стати молодий педагог або психолог. Провідною діяльністю для них є навчально-професійна: вони оволодіють новими знаннями та поняттями для опанування майбутньої професії. У цьому віці в учнів формуються цінності, абстрактно-логічне та гіпотетико-дедуктивне мислення. Вони дуже відкриті до сприймання, захоплення та наслідування.

Результатом цього періоду є вступ до дорослого життя. Людина має стати достатньо самостійною, навчитись організовувати своє життя.

Фактори ризику:

• об’єктивна перевантаженість;
• відсутність професійного визначення;
• неможливість реалізувати власне прагнення до дорослості (обмеження батьків).

Виклики цифрової ери

Діджиталізація — це факт. Ми вже живемо в цифровому світі і заперечувати це немає сенсу. Розвиток цифрових технологій надав нам велику кількість можливостей, проте це також стало надзвичайно серйозним фактором ризику, який з кожним роком стає все більш потужним, а за час пандемії взагалі набрав страшенної сили.

Інформація, яку діти отримують в Інтернеті є надзвичайно інтенсивною, спрощеною, яскравою, наочною та її дуже багато, й з одного боку, в мережі ніхто не відчуває себе самотнім, адже там будь-хто може знайти собі друзів за інтересами, проте з іншого боку, це також і обмежує дитину та не дає розвиватись її соціальним навичкам. Прагнення бути в центрі уваги досить легко може бути реалізоване в Інтернеті, адже там у кожного є можливість “стати зіркою”, проте ця слава часто буває досить швидкоплинною, і потрібно щоразу вигадувати щось нове, аби привернути до себе увагу, а ці вигадки часто заходять в якусь неконструктивну сторону.

Зараз також надзвичайно популярними є комп’ютерні ігри, і багато вчителів досі вважає це чимось негативним, проте Олена Литвиненко наголошує на тому, що це далеко не завжди так, адже гарні великі сюжетні ігри вимагають більшої креативності, залучення, ніж, наприклад, перегляд мультфільмів. За допомогою гри діти можуть творити всесвіт, історію, і це справді розвиває дітей.

Можливі негативні наслідки:

• виснажується нервова система;
• відсутність поведінкової активації;
• тактильна депривація;
• сповільнення розвитку соціальних навичок → невміння встановлювати довірчі стосунки в реальному житті

Профілактика:

1. Поведінкова активація.
2. Пошук ресурсів та уподобань.
3. Цікаві активності в реальному світі.
4. Тренінги соціальної взаємодії.
5. Раціональна дефіцитарність.

Людина, яка захоплена власним життям може цим своїм ентузіазмом ділитись з іншими. Саме тому дуже важливо, щоб в першу чергу саме батьки мали інтерес до навколишнього світу та бажали дарувати його оточуючим.